Зустріч групи підтримки для наставників
Кожному із нас потрібне місце, де ти відчуваєш себе серед своїх людей. Асоціація Наставництва створює саме такий простір для наставників, де є допомога і немає осуду.
Цього разу ми мали нагоду розібрати запити наставників, обмінятися досвідом і отримати підтримку, створити креативні ідеї та продумати плани спілкування з дітьми на час літніх канікул, адже діти в закладах часто їдуть на відпочинок, і тому складніше підтримувати стосунки на відстані.
Коли наставник здатен побачити за складною або проблемною поведінкою дитини не просто виклик, а глибшу потребу та причину, яка стоїть за цією поведінкою, — це відкриває шлях до справжньої підтримки та розуміння. Саме тому ми приділяємо велику увагу обговоренню різних аспектів, пов’язаних із життям дітей, які перебувають в інституційному середовищі та мають непростий життєвий досвід, позначений втратою, травмами та емоційною нестабільністю.
Ми детально розглядаємо, як дитина може використовувати певні форми поведінки як захисні механізми — часто несвідомі способи самозбереження в умовах, де вона не відчувала безпеки чи прийняття. Агресія, замкнутість, маніпулятивність або надмірна прив’язаність — усе це може бути сигналами про незадоволені емоційні потреби.
У фокусі нашої уваги — пошук практичних підходів, як наставник може реагувати на такі виклики з емпатією та терпінням. Ми досліджуємо, як саме через довірливі стосунки в межах наставництва можна створити для дитини простір безпеки, де вона поступово навчиться будувати здорові зв’язки, розпізнавати власні емоції й шукати конструктивні способи вираження своїх потреб.
Усіх наших учасників захопило обговорення книги Брюса Перрі в контексті запитів про дисоціацію, як один із захисних механізмів. Ділимось фрагментом з книги і з вами:
«Поширена реакція на стрес – дисоціація. Це механізм психологічного захисту, при якому людина дистанціюється від своїх емоцій і відчуттів, сприймаючи їх як щось, що до неї не належить. У разі небезпеки та стресу наше раціональне мислення відключається, включаючи древню біологічну реакцію «бийся або біжи». Але якщо людина занадто слабка, не може боротися і їй нікуди бігти, вона завмирає і готується відчувати біль.
Організм в очікуванні поранення починає виробляти ендорфіни – внутрішні знеболювальні, а нервова система намагається абстрагуватися від того, що відбувається. У такі моменти людина починає сприймати ситуацію відсторонено, аж до того, що їй починає здаватися, що це відбувається не з нею.
У помірній дозі дисоціація адаптивна, наприклад, солдату на полі бою. Але якщо людина в будь-якій незрозумілій ситуації йде в дисоціативний захист, вона наче перестає жити по-справжньому. Вона не залучається до контакту, не проживає свої емоції та не відстоює межі. Часто в таких випадках людина готова дати оточуючим все, чого вони хочуть, аби від неї відстали.»
Якщо ви діючий наставник або ж пройшли навчання і отримали висновок, доєднатися можна слідкуючи за анонсами на нашій сторінці.
