September 11, 2026
0
Ще зовсім недавно ми багато говорили про те, як важливо, щоб наставництво в Україні мало законодавче підґрунтя. Сьогодні Закон уже є. І перед нами наступний, не менш важливий шлях — зробити так, щоб його можливості дійшли до кожної громади, а зрештою — до кожної дитини та молодої людини, якій потрібен надійний дорослий поруч.
Саме про це говорили 4 вересня в Ужгороді під час круглого столу «Від закону до практики: як розвивати наставництво у Закарпатській області».
За одним столом зібралися представники держави, місцевого самоврядування, соціальної сфери, громадських і благодійних організацій, міжнародних партнерів, фахівці та практики наставництва. Різні досвіди, різні ролі — але спільна мета: побудувати систему, у якій дитина, яка потребує підтримки, справді зможе зустріти свого наставника.
Для нас особливо цінно, що Закарпаття вже має перші результати: 16 кандидатів пройшли спеціальне навчання, 8 із них уже стали наставниками, 4 перебувають на фінальному етапі укладання договорів, а ще 4 чекають на зустріч зі своїми майбутніми менті.
Але наставництво — це не просто створити пару.
Це почути потреби дитини. Знайти дорослого, який готовий бути поруч не раз чи два, а довго. Якісно підготувати його. Допомогти дитині й наставнику познайомитися та побудувати довіру. А потім — не залишити їх самих, а підтримувати, консультувати, допомагати проходити складні моменти разом.
Саме про цей шлях говорила під час круглого столу представниця Асоціації наставництва, національна тренерка з наставництва Олена Шульга.
І, мабуть, найкраще сенс усієї цієї великої системної роботи відчути не через алгоритми чи документи, а через історії людей.
Своєю історією поділилася наставниця Альона Блюк. Вона сама має чимало життєвих викликів, але одного дня вирішила стати тим самим значущим дорослим для дівчини, якій була потрібна підтримка. Не «ідеальним» дорослим. Не людиною, яка має відповіді на всі питання. А людиною, яка залишається поруч.
Бо за словами «закон», «соціальна послуга», «алгоритм», «навчання», «супровід» завжди стоять двоє. Дитина. І дорослий, якому вона одного дня наважилася довіритися. Саме тому для нас справжній результат наставництва, це не цифра у звіті.
Це коли дитина знає, кому зателефонувати, коли складно. Коли підліток починає вірити, що в нього є майбутнє. Коли поруч з’являється дорослий, який не зникає після першої складності.
Закон дав нам основу. Тепер наше спільне завдання — перетворити її на живу, доступну й безпечну систему підтримки.
Від Закону — до системи.
Від системи — до наставницької пари.
Від наставницької пари — до реальних змін у житті конкретної дитини.
